Державна бібліографія – бібліографія, призначенням якої є реєстрація всіх документів, опублікованих на території держави, у бібліографічних посібниках. Державно-територіальний принцип відбору документів для поточних посібників національної бібліографії висунули учасники Міжнародної конференції з поліпшення бібліографічних служб (Париж, 1950), в резолюціях якої було сказано, що в основу національного обліку творів друку має бути покладений територіальний принцип. Згодом це положення було підтверджене на Міжнародному конгресі з національної бібліографії (Париж, 1977). У міжнародному вжитку за цим видом бібліографії утвердився термін «національна», хоча він не зовсім точно відповідає трактуванню державної бібліографії. Центрами Д. б. є, як правило, спеціальні установи: книжкові палати, бібліографічні інститути чи спеціальні підрозділи національних бібліотек. У деяких країнах функції центрів Д. б. виконують видавничо-книготорговельні фірми. В Україні центром Д. б. є Книжкова палата України.

Облік усіх документів у Д. б. здійснюється на підставі так званої «системи обов’язкового примірника»: державні керівні органи видають закон або постанову, згідно з якою всі видані в країні документи обов’язково у певній кількості примірників подаються в Книжкову палату (або Національну бібліотеку) з метою здійснення державного обліку та комплектування національних книгосховищ.

Існують розроблені на міжнародному рівні вимоги до системи державних бібліографічних посібників, які в сукупності повинні охоплювати всі види документів, опублікованих у країні. Ця система, як зразковий мінімум видань поточної національної бібліографії, складається з таких бібліографічних покажчиків:

1. Загальний покажчик усіх книжок і брошур, що виходять в країні і надходять у продаж, незалежно від мови, якою вони написані, бажано з включенням опублікованих дисертацій і наукових досліджень, а також урядових видань, що представляють громадський інтерес. Згідно з існуючими умовами можливе видання окремих покажчиків, що охоплюють кожну з названих трьох груп документів окремо.

2. Покажчик книг і брошур, що не надходять у продаж.

3. Покажчик найбільш важливих статей з журналів і газет.

4. Покажчик карт і атласів.

5. Покажчик музичних видань.

6. Список аудіовізуальних матеріалів.

7. Покажчик неопублікованих дисертацій і наукових досліджень.

8. Покажчик місцевих офіційних видань.

9. Довідник про газети і журнали.

10. Довідник про видавців і книгопродавців.

11. Довідник про наукові товариства, інститути, бібліотеки й інші подібні організації.

Усім країнам – членам ІФЛА рекомендувалося випускати бібліографічні видання відповідно до запропонованої моделі.

Д. б. України прагне до задоволення вимог запропонованої моделі поточної національної бібліографії. Основний бібліографічний покажчик системи видань поточної  Д. б. України – «Літопис книг». Він був створений у 1924 р. під назвою «Літопис українського друку», з того часу неодноразово мав зміни у назві та об’єкті обліку. Але з найперших випусків і до нашого часу головним об’єктом обліку в «Літопису книг» є неперіодичні видання (книги та брошури), що вийшли в Україні.

З 1999 р. облік авторефератів дисертацій здійснюється в окремому виданні – «Літопису авторефератів дисертацій». В окремих покажчиках обліковуються ноти («Літопис нот»), образотворчі видання («Літопис образотворчих видань»), картографічні видання («Літопис картографічних видань»). Для обліку статей виділені «Літопис журнальних статей», «Літопис газетних статей», «Літопис рецензій». Облік періодичних видань відбувався у «Літописі періодичних видань» (1973–1989, 1996), пізніше – у довідниках «Друковані періодичні видання України», «Друковані та електронні засоби масової інформації України» (після 1997 р. видання припинено).  Щорічно видається «Довідник про видавців і книгопродавців». Усі видання державних поточних бібліографічних посібників здійснює Книжкова палата України. Свій внесок у поточний державний бібліографічний облік мають робити установи, що отримують на постійне зберігання такі види документів, як стандарти, патенти, депоновані документи, дисертації тощо. Їх облік здійснюється у таких покажчиках, як «Каталог нормативних документів», «Стандарти», «Технічні умови України», «Промислова власність», «Депоновані наукові роботи», «Бюлетень реєстрації НДР і ДКР». На жаль, умови випуску цих видань часто змінюються, вони не є регулярними.

Грузинова Л. Б. Библиография. Раздел 2. Иностранная библиография : учеб. для вузов / Л. Б. Грузинова. – М. : МГУП, 2003. – 264 с. 

Швецова-Водка Г. М. Бібліографічні ресурси України: загальна характеристика : навч. посіб. / Г. М. Швецова-Водка. – Рівне : РДГУ, 2000. – С. 7–31.

Книжкова палата України (1919–1998 рр.) : наук.-доп. бібліогр. покажч. / Кн. палата України ; уклад: П. М. Сенько, В. В. Журавльова, Н. М. Сенченко ; наук. ред.: Г. М. Швецова-Водка, В. В. Загуменна. К. : Кн. палата України, 1999. 184 с.

Очеретяна Л. «Літопис книг» у структурі інформаційного забезпечення суспільства  / Л. Очеретяна // Вісн. Кн. палати. – 2011. – № 4. – С. 19–22.

Бубнова Т., Кузьміна Н., Пугач І. Державний бібліографічний покажчик «Літопис журнальних статей» у системі соціальних комунікацій / Т. Бубнова, Н. Кузьміна, І. Пугач // Вісн. Кн. палати. – 2010. – № 5. – C. 19–23.  

Кочупалова В., Очеретяна Л. «Літопис нот» як засіб інформаційного забезпечення розвитку музичного мистецтва / В. Кочупалова, Л. Очеретяна  // Вісн. Кн. палати. – 2010. – № 11. – C. 16-19.